Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 910/30418/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кочерової Н.О. (доповідач),суддівДунаєвської Н.Г., Мележик Н.І.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2016у справі№ 910/30418/15 господарського суду міста Києваза позовомкомунального підприємства "Київпастранс"до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп"провизнання договору уступки права вимоги від 17.09.2014 недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: Козачук Н.Ю., дов. від 26.04.2016

від відповідача-1: Матвієвський А.О., дов. від 10.06.2015

від відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року комунальне підприємство "Київпастранс" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 17.09.2014, укладеного між відповідачами у справі.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки його умови передбачали заміну кредитора у зобов'язанні на стадії виконання судового рішення, що суперечить ст. 512 ЦК України з огляду на те, що ні наказ суду, ні виконавче провадження не є підставами виникнення зобов'язань, заміна кредитора за договором відбулась в порушення ч. 1 ст. 516 ЦК України без згоди на те позивача, як боржника, а виконання спірного договору є неможливим враховуючи те, що за договором було передано лише право вимоги грошових коштів і не було передано весь обсяг зобов'язань первісного кредитора перед боржником, зокрема не було передано зобов'язання передати товар боржнику, тобто у позивача не настав обов'язок виконання грошового зобов'язання з оплати товару, право якого перейшло до нового кредитора.

Крім того, за твердженням позивача, спірний договір є за своєю правовою природою договором факторингу, укладення якого відповідачем-2, як фактором, який не має ні статусу фінансової установи, ні ліцензії на здійснення факторингових операцій, є порушенням ст. 1079 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2016 (суддя: Усатенко І.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір уступки права вимоги від 17.09.2014, укладений між ТОВ "Сіті Транспорт Груп" та ТОВ "Львівські автобусні заводи". Стягнуто з ТОВ "Сіті Транспорт Груп" та ТОВ "Львівські автобусні заводи" на користь КП "Київпастранс" по 609,00 грн витрат по сплаті судового збору з кожного.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 (склад колегії суддів: Ільєнок Т.В. - головуючий, Отрюх Б.В., Яковлєв М.Л.) апеляційну скаргу ТОВ "Львівські автобусні заводи" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2016 - без змін.

Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір суперечить вимогами чинного законодавства та є недійсними, оскільки:

- договір був укладений в порушення ч. 1 ст. 516 ЦК України без згоди позивача, як боржника, на заміну кредитора у зобов'язанні, обов'язковість якої була передбачена в п. 5.2. договору про закупівлю № 06/24-08 від 16.12.2008, укладеного між позивачем та відповідачем-1, з якого у його сторін виникли взаємні права та обов'язки.

- договір передбачав заміну кредитора у зобов'язанні на стадії виконавчого провадження з виконання судового наказу, але ні наказ суду, ні постанова про відкриття виконавчого провадження не є підставами виникнення зобов'язання, а відтак, договір суперечить главі 47 ЦК України (ст.ст. 512, 514 ЦК України).

Крім того, суди дійшли до висновку про те, що спірний договір уступки не є договором факторингу, оскільки не містить всіх істотних умов останнього, зокрема визначення плати та суб'єктного складу договору.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, перевіривши повноту встановлених судами обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи 16.12.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (продавець, відповідач-1) та комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець, позивач) укладено договір про закупівлю № 06/24-08, відповідно до якого продавець зобов'язався здійснити поставку і передати у власність покупцю нові автобуси А 191 F0 (далі - товар) в кількості 32 одиниці відповідно Специфікації (Додаток № 1) в комплектності відповідно до п. 4.4. договору, за ціною, зазначеною в п. 2.1. договору, з технічним характеристиками, наведеними в додатку № 2 до договору № 06/24-08, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, наведених у розділі 2 договору. Відповідно до п. 1.1., 1.2., 1.3. договору поставка товару повинна бути здійснена продавцем до 30.04.2009.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. договору ціна одного автобуса складає 1 301 500,00 грн, в т.ч. ПДВ, а вартість всього товару на момент укладення договору становить 41 648 000,00 грн, в т.ч. ПДВ.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2014 у справі № 910/3395/14, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Львівські автобусні заводи" до КП "Київпастранс" задоволено частково. Зобов'язано КП "Київпастранс" виконати умови договору про закупівлю №06/24-08 від 16.12.2008 та прийняти від ТОВ "Львівські автобусні заводи" п'ятнадцять автобусів А 191 F0 за визначеним в рішенні переліком. Стягнуто з КП "Київпастранс" на користь ТОВ "Львівські автобусні заводи" вартість п'ятнадцяти автобусів в розмірі 19 522 500,00 грн, збитки в розмірі 4 880 949,67 грн та судовий збір в розмірі 73 080,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано два накази від 10.06.2014 про зобов'язання передати автобуси в кількості 15 одиниць згідно з переліком та про стягнення грошових коштів.

На підставі судового наказу про стягнення грошових коштів старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України за постановою про відкриття виконавчого провадження від 26.08.2014 відкрито виконавче провадження № 44517273.

17.09.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи", як первісним кредитором, та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп", як новим кредитором, укладено договір уступки права вимоги відповідно до п. 1 якого, первісний кредитор уступив новому кредитору своє право кредитора до КП "Київпастранс", що виникло в межах виконавчого провадження № 44517273 від 26.08.2014 відповідно до наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 № 910/3395/14 про стягнення з КП "Київпастранс" на користь ТОВ "Львівські автобусні заводи" вартості п'ятнадцяти автобусів в розмірі 19 522 500,00 грн, збитків в розмірі 4 880 949,67 грн та судового збору в розмірі 73 080,00 грн на загальну суму 24 476 529,67 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2014 у справі № 910/3395/14 за заявою ТОВ "Львівські автобусні заводи" та ТОВ "Сіті Транспорт Груп" замінено сторону виконавчого провадження на підставі договору про відступлення права вимоги від 17.09.2014, а саме: стягувача з ТОВ "Львівські автобусні заводи" на ТОВ "Сіті Транспорт Груп".

15.12.2014 та 22.02.2016 між відповідачами у справі, як первісним та новим кредиторами, були укладені додаткові угоди до договору уступки права вимоги від 17.09.2014.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., якими було доповнено договір уступки, в редакції цих пунктів, викладених в останній додатковій угоді від 22.02.2016, первісний кредитор уступає новому кредитору своє право кредитора до КП "Київпастранс", що виникло з Договору про закупівлю товару за державні кошти № 06/24-12, укладеному 16.12.2008 між ТОВ "Львівські автобусні заводи" та КП "Київпастранс", а саме: право вимоги щодо оплати вартості 15 одиниць автобусів в сумі 19 522 500,00 грн, а також права вимоги щодо оплати штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат, пов'язаних з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за договором про закупівлю товару за державні кошти № 06/24-12, укладеному 16.12.2008. Права вимоги, зазначені у п. 1 договору уступки права вимоги від 17.09.2014 та у п. 1.1. цієї додаткової угоди, передаються новому кредитору з моменту укладення договору уступки права вимоги від 17.09.2014.

Комунальне підприємство "Київпастранс" звернулося до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним вказаного вище договору уступки права вимоги від 17.09.2014, посилаючись на те, що спірний договір суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статтею 512 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні може відбутися внаслідок переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до умов спірного договору відповідач-2 у справі - ТОВ "Сіті Транспорт Груп", як новий кредитор, набув від відповідача-1 - ТОВ "Львівські автобусні заводи", як первісного кредитора, право вимоги до КП "Київпастранс", що виникло в межах виконавчого провадження № 44517273 від 26.08.2014 відповідно до наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 № 910/3395/14 про стягнення з КП "Київпастранс" на користь ТОВ "Львівські автобусні заводи" вартості п'ятнадцяти автобусів в розмірі 19 522 500,00 грн, збитків в розмірі 4 880 949,67 грн та судового збору в розмірі 73 080,00 грн на загальну суму 24 476 529,67 грн.

В пункті 1.1. спірного договору в редакції додатковій угоді від 22.02.2016 передбачено, що первісний кредитор уступає новому кредитору своє право кредитора до КП "Київпастранс", що виникло з Договору про закупівлю товару за державні кошти № 06/24-12, укладеному 16.12.2008 між ТОВ "Львівські автобусні заводи" та КП "Київпастранс".

Таким чином, за спірним договором уступки права вимоги від 17.09.2014 відбулась заміна кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пп. 1 ч. 2, ч. 5 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зобов'язання відповідача-1 здійснити поставку і передати у власність позивача нові автобуси та право вимагати від позивача оплати їх вартості, як і зобов'язання позивача прийняти автобуси від відповідача-1 і сплатити за них грошові кошти, виникли на підставі укладеного між ними договору про закупівлю № 06/24-08 від 16.12.2008.

Вказані обставини, зокрема обов'язок КП "Київпастранс" прийняти від ТОВ "Львівські автобусні заводи" 15 одиниць автобусів А191FО та оплатити їх вартість в сумі 19 522 500 грн, були встановлені і в рішенні господарського суду міста Києва у справі №910/3395/14.

Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, на виключення із загального правила щодо необов'язковості згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні, встановленого ч. 1 ст. 516 ЦК України, сторони договору можуть домовитись про можливість відступлення кредитором права вимоги виключно за згодою боржника. У цьому випадку передання кредитором своїх прав іншій особі всупереч умовам первісного договору, за яким боржник має цивільні обов'язки, є підставою для визнання правочину відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 05.06.2007 у справі № 15/33.

Як встановлено судами, в пункті 5.2. договору про закупівлю № 06/24-08 від 16.12.2008, укладеного між позивачем та відповідачем-2, з якого у його сторін виникли взаємні права і обов'язки, сторони погодили, що жодна зі сторін не має права передавати третій особі права і обов'язки за договором № 06/24-08 без згоди на це іншої сторони.

Тобто, в договорі сторони погодили можливість відступлення кредитором права вимоги виключно за згодою боржника.

Однак, судами встановлено, що позивач, як боржник за договором № 06/24-08, не надавав згоди на передачу прав і обов'язків продавця (відповідача-1) відповідачу-2 за спірним договором уступки права вимоги від 17.09.2014. Відповідні докази отримання від позивача згоди на передання прав та обов'язків за договором № 06/24-08 відсутні в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання недійсними договору уступки права вимоги від 17.09.2014, укладеного між відповідачами у справі, у зв'язку з невідповідністю вказаного правочину вимогам закону, зокрема ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Зі змісту спірного договору також вбачається, що його предметом стало відступлення права вимоги первісного кредитора до КП "Київпастранс", що виникло в межах виконавчого провадження № 44517273 від 26.08.2014 відповідно до наказу господарського суду міста Києва від 10.06.2014 № 910/3395/14, виданого на виконання рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2014 у справі №910/3395/14, за яким, крім стягнення з КП "Київпастранс" вартості п'ятнадцяти автобусів і збитків, було стягнуто також і судовий збір в розмірі 73 080,00 грн.

Тобто, за спірним договором відбулась заміна кредитора у зобов'язанні зі сплати судового збору, що виникло у комунального підприємства "Київпастранс" із зазначеного судового рішення.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Оскільки, виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Питання заміни сторони її правонаступником, в тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають і управненою стороною в цих відносинах виступає не кредитор, а стягувач. (Постанова ВСУ від 19.08.2014 по справі №923/945/13).

З огляду на викладене, оскільки за спірним договором було передано право вимоги виконання зобов'язання, що виникло з договору про закупівлю від 16.12.2008 від 17.09.2014, і така передача права відбулась без згоди позивача (боржника), що тягне за собою недійсність спірного правочину, то заміна кредитора у зобов'язанні не відбулась, а у зобов'язанні зі сплати судового збору відповідачі укладенням спірного договору фактично замінили стягувача судового збору на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена, з огляду на що, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову є правомірним та обґрунтованим.

Крім того, статтею 25 ГПК України не передбачено правонаступництво частини прав стягувача, оскільки в межах однієї господарської справи не може існувати два стягувача, один з яких не приймав участі у справі на стадії її судового розгляду та не був фактично, позивачем у справі.

Слід зазначити, що здійснення заміни сторони у виконавчому провадженні з наданням їй статусу сторони виконавчого провадження є можливим при належно оформленому договорі уступки права вимоги.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правильно задовольнив позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору з огляду на обґрунтованість та доведеність таких вимог. Оскаржувані позивачем рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення і постанови не знайшли свого підтвердження та не спростовують правильних висновків судів, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі № 910/30418/15 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Дунаєвська

Н. Мележик